Світлій пам’яті художника. Філософія кольору Анатолія Носика

автор
Записів: 86
Дата запису: 11.09.2013
Комментарів: 0

Унікальний художник, наївний і щирий митець, доморощений філософ з неординарним мисленням – безліч схвальних епітетів пролунало на адресу криворізького художника Анатолія Носика на відкритті його персональної виставки.

У любові до оригінальних полотен зізнавались шанувальники його таланту, колеги, друзі і знайомі. І тільки одна обставина забарвлювала щемний захід в сумні кольори – сам Анатолій Павлович вже не може почути тих захоплених відгуків. До свого 75-річчя він, на жаль, не дожив кілька років.

На прохання адміністрації виставкого залу родина художника представила до уваги криворіжців його роботи, присвячені рідному місту.

І барв симфонічний оркестр…

– На цих полотнах місто показане в таких ракурсах, що одразу розумієш: воно унікальне, з іншим не сплутаєш, – вважає директор залу Ольга Валенська. – Стільки любові і проникливості! Будь-то 9-та домна чи залізнична станція, вогні висоток чи пірамідальні тополі – багатогранне обличчя промислового велетня у пейзажах. Здавалося б, ну що там поетичного? Але ж погляньте, як це написано! Все настільки камерно й інтимно. Важко назвати Носика аматором. Він закінчив художню школу і мріяв вступити до Академії мистецтв, але об’єктивні обставини не дали чоловікові такої можливості. Працював на заводі слюсарем, а живопису віддавав увесь вільний час, постійно самореалізовувався, самовиховувався, працював над собою. Тут і свій колорит, і енергетика тепла, і власний стиль, манера і подача. Багато з тих, хто має академічну освіту, не дотягують до його рівня майстерності. Він пролетів кометою на небосхилі криворізької культури, залишивши яскравий слід, і люди ще довго будуть схилятись перед його талантом. Живопис і краса були його життєвим кредом.

Родзинкою виставки стали етюдні роботи майстра періоду 60-70 років, зображені на звичайних альбомних аркушах масляними фарбами. За твердженням організаторів виставки, цим мініатюрам немає ціни. Якби наше місто показало їх за межами Криворіжжя, це підняло б імідж нашого краю на новий мистецький рівень.

«Як малював, то наче був німий»

Словесний портрет чоловіка передала його дружина Марія Носик:

–  Він був гарний сім’янин, мав золоті руки, був дуже працелюбним. Малюванню присвячував усе дозвілля: їздив на шахти, домну, Саксагань. Коли малював, то зовсім не реагував на оточуючих. Часом я навіть сердилась на нього, але потім зрозуміла: живопис – його захоплення, життя, натхнення. Знаєте, він жодної картини не продав, усе зберігається в нашій родині у пам’ять про нього....

У спогадах члена Національної спілки художників України, доцента кафедри образотворчого мистецтва педагогічного інституту КНУ Степана Головатого художник залишився ерудованою людиною з власною нестандартною думкою та позицією. Студентам, які виконують свої роботи «лівою ногою», викладач завжди ставить у приклад працелюбність і душевну самовідданість Анатолія Носика.

Шанований криворізький художник Микола Рябоконь  приніс на виставку власний альбом з портретом Анатолія Павловича і фотознімками його робіт. Про хист свого колеги він високої думки – унікальний митець з наївним і щирим баченням природи, майстер з рідкісними задатками мислячої людини.

…Митці відходять за межу, але не поринають в небуття безслідно. Їхні картини стають надбанням ріднокраю, несуть всепереможну силу мистецтва, доброти й милосердя по всьому світу. Ви зможете переконатись у цьому, найближчим часом відвідавши виставку Анатолія Носика. Він відкриє для вас знайоме й незнайоме обличчя Кривбасу… 

Тетяна Дрєєва, "Червоний гірник". 

Фото Олександр Портнягін

0 коментарів

Останні записи в блогах