Театральна осінь. Сам Нечуй-Левицький сміявся б

admin
Записів: 31
Дата запису: 03.10.2013
Комментарів: 3

Гасне світло. Відкривається завіса. І перед нами – українська хата. Соковитий голос оповідача переносить глядачів на береги Росі, в село Семигори. Ви не помилились, до себе запрошує «Кайдашева сім’я».

Приємно, що однією з перших осінніх вистав стало втілення однойменної повісті класика української літератури І. Нечуя-Левицького. Адже були й такі глядачі, які навіть не здогадувались, що в основі постановки лежить літературний шедевр. Тож низький уклін театрові за те, що продовжує життя кращим доробкам українських письменників.

 
 

Думаю, ті, хто бачив цю виставу або читав твір, теж пригадали двох братів, які жваво обговорюють чесноти та вади потенційних наречених. Вибір старшого падає на найкращу для нього: і красиву, і роботящу, і брикливу, з якою одружується. Ось тут і починається найцікавіше. Усім відома споконвічна проблема взаємин невістки й свекрухи. Живо та безпосередньо подав це болюче питання письменник і майстерно втілили актори. Ну вже й стара Кайдашиха. Як зиркне, як кине слівце, ух! Навіть я сама, глядачка, відчула себе молодою дружиною, яка проходить свекрушину муштру. Аж заміж перехотілось. Та й Мотря не поступалась Марусі: ніби тихо, але щоб її почули, уїдливо відповідала на образи. Зрештою домоглася права жити з чоловіком і дитиною окремо. Але й тоді характер її не позбувся колючок. А там і молодший дружину привів. Маленьку, спокійну, яка прагнула подарувати легку старість чоловіковим батькам. Проте й Мелашка виявилась не такою для Лаврінової матері: ні тіста замісити, ні в хаті прибрати не вміла. От і по ній пройшовся свекрушин язик. Тільки кохання чоловіка додавало сил.

А вже бабці-сусідки які колоритні! І дулю скрутять, і межи очі плюнуть, і батогом тріснуть. Такі жодну новину не залишать непоміченою.

Переконливість акторської гри підтверджували гучний сміх зали та важкі зітхання позад мене в моменти найбільших свекрушиних дорікань: «Моя ж точнісінько така! Як з неї писано». От вам і мистецтво: весь спектр емоцій викликала одна лишень вистава. Не знаю, що сказав би Станіславський, але я стверджую: «Вірю!»

Час пролетів непомітно. Родина помирилась, бо останній привід для сварок щез – груша всохла. Завіса. Поклін акторів. Зала аплодує стоячи. А це – показник.

Театр завжди радий давнім та новим друзям. Тому приходьте на його вистави – не пожалкуєте. Цими вихідними ви можете побачити постановки «Завещание целомудренного бабника», «Однажды бабка Ёжка...» та «Очень простая история». Але це далеко не повний репертуар. Тож слідкуйте за афішею на сторінках газети, щоб не пропустити найцікавіше.

Дар’я Ворона, Червоний гірник". Фото Андрій Трубіцин

3 коментаря

Останні записи в блогах